Бізіфузаріоз

Бізіфузаріоз — це небезпечне грибкове захворювання рослин, збудником якого є патогени роду Bisifusarium. Ця група мікроскопічних грибів тривалий час розглядалася як частина широкого комплексу фузаріозів, проте зараз виділена в окремий рід на основі молекулярно-генетичних ознак. Патоген має здатність до тривалого виживання у ґрунті та на рослинних рештках, що робить його важко контрольованим об'єктом у сучасних агротехнологіях.

Серед основних культур, що найчастіше вражаються бізіфузаріозом, виділяють зернові колосові (зокрема озиму пшеницю та ячмінь) та кукурудзу. Гриб вражає рослину на різних етапах онтогенезу. Особливо вразливими є сходи, оскільки інфекція викликає гниль коренів, що призводить до зрідженості посівів. На пізніших стадіях патоген може проникати у судинну систему, порушуючи надходження поживних речовин до вегетативних органів та колоса.

Ключові симптоми ураження включають передчасне в'янення рослин, побуріння кореневої системи та прикореневої частини стебла. Листя поступово жовтіє та висихає, починаючи з нижнього ярусу. У місцях некрозів за високої вологості повітря можна помітити розвиток грибкового нальоту, що свідчить про активну фазу спороношення та можливість швидкого поширення інфекції сусідніми рослинами.

Розвиток захворювання тісно пов'язаний з гідротермічними умовами. Найбільшу загрозу бізіфузаріоз становить у роки з вологою та прохолодною весною, а також при різких коливаннях температури, що створюють стресові умови для культурних рослин. Порушення агротехнічних норм, зокрема відсутність належного обробітку ґрунту та ігнорування сівозміни, сприяє накопиченню інфекційного запасу в полях.

Економічна шкода від бізіфузаріозу є значною, оскільки хвороба не лише знижує валовий збір, але й погіршує якісні показники зерна. Окрім механічного руйнування тканин, гриби можуть синтезувати токсичні сполуки, які є небезпечними для здоров'я людей та тварин. Ефективні заходи боротьби включають:

• використання протруйників насіння широкого спектра дії;
• впровадження науково обґрунтованої сівозміни;
• застосування збалансованого живлення рослин;
• вирощування стійких до патогену сортів.