Мілезієві іржасті гриби

Мілезієві (лат. Milesinaceae) є родиною базидіальних грибів, що належать до порядку Іржасті (Pucciniales). Ці патогени є облігатними паразитами, які отримують поживні речовини виключно з живих клітин рослин-господарів. Характерною рисою цього сімейства є складна стратегія життєвого циклу, яка може включати декілька типів спор та зміну рослин-господарів для завершення повного циклу розвитку.

Гриби цього сімейства найчастіше уражають папороті, проте в залежності від систематичної належності збудника, вони можуть зустрічатися на різноманітних видах хвойних та квіткових рослин. Інфекція починається з проникнення спор гриба в тканини рослини, де згодом формується грибниця, що паразитує на клітинному рівні та виснажує рослину-господаря.

Основними ознаками ураження є поява пустул різного кольору — від світло-жовтого до іржаво-бурого, які розривають епідерміс листків або пагонів. Під час спороутворення навколо уражених ділянок часто з'являються хлоротичні плями. Сильне ураження призводить до передчасного відмирання листя та істотного зниження інтенсивності фізіологічних процесів, що негативно відображається на загальному розвитку культури.

Поширення збудника іржі відбувається переважно за допомогою повітряних мас, які переносять мільйони спор на великі відстані. Інтенсивний розвиток хвороби спостерігається під час вологої та теплої погоди. Наявність краплинної вологи на листках є критичним фактором для проростання спор та успішного проникнення гриба в тканини рослини, тому часто патоген спалахує після тривалих дощів або сильних ранкових рос.

Заходи боротьби з мілезієвими базуються на профілактиці та своєчасному застосуванні фунгіцидів. Ефективність захисту залежить від регулярного моніторингу стану насаджень:

• Обов'язкове знищення уражених частин рослин восени для зменшення запасу інфекції.
• Забезпечення гарної аерації насаджень шляхом правильного формування крони або розрідження посадок.
• Використання фунгіцидних препаратів, що містять мідь, або сучасних системних засобів захисту.
• Вирощування лише стійких до іржі сортів у регіонах з частими спалахами захворювання.