Неоаскохітоз

Збудником цієї хвороби є гриб Neoascochyta exitialis, який належить до класу Ascomycetes. Цей патоген є типовим збудником плямистостей, що вражає тканини листків та стебел сільськогосподарських рослин. Його біологія тісно пов'язана з умовами навколишнього середовища, що дозволяє йому швидко поширюватися у вегетаційний період.

Хвороба уражує переважно колосові злакові культури. Серед найбільш чутливих рослин варто виділити озиму та яру пшеницю, жито, ячмінь та овес. Патоген здатний накопичуватися не лише на культурних рослинах, а й на дикорослих злаках, що ускладнює контроль за інфекційним фоном на полях.

Первинні симптоми проявляються як локальні хлоротичні плями, що з часом стають некротичними. Характерною ознакою є формування пікнід — дрібних чорних крапок, у яких визрівають конідії. Поступово уражені ділянки тканин знебарвлюються та відмирають, що суттєво послаблює життєздатність усієї рослини.

Поширення збудника відбувається за рахунок поширення спор вітром, водою або механічним шляхом під час догляду за посівами. Оптимальні умови для розвитку Neoascochyta exitialis — це поєднання підвищеної вологості повітря та помірних температурних показників. Інфекція зберігається на рештках рослин, що лежать на поверхні ґрунту, тому мінімальний обробіток ґрунту може сприяти зростанню захворюваності.

Основними заходами профілактики є такі:

• використання здорового посівного матеріалу;
• глибока оранка для знищення джерел інфекції;
• оптимізація густоти стояння рослин для зменшення мікровологості;
• використання фунгіцидів під час виявлення перших ознак плямистості.