Церкоспорельозна прикоренева гниль

Збудником церкоспорельозної прикореневої гнилі є гриб Phaeosphaeria herpotrichoides. Це небезпечне захворювання належить до групи хвороб нижньої частини стебла злакових культур. Патоген вражає тканини рослини на рівні ґрунту, що призводить до серйозних порушень фізіологічних процесів та зниження стійкості стебла до вилягання.

Головними об'єктами ураження є озима пшениця, жито та ячмінь. Інфекція здатна накопичуватися в ґрунті та на рослинних рештках, що робить її особливо небезпечною при недотриманні сівозміни. Злакові бур'яни також можуть слугувати додатковим резервуаром для виживання гриба протягом періоду відсутності основної культури.

Основними симптомами є поява на нижніх міжвузлях коричневих плям, які з часом розширюються, набуваючи вигляду «ока» з чітким темним облямуванням. Внаслідок руйнування тканин стебло стає крихким, що призводить до характерного вилягання посівів «хвилями». Також спостерігається недорозвиненість колоса, що негативно впливає на якість та масу зерна.

Розвиток захворювання активується при підвищеній вологості та температурі повітря в межах 5–15°C. Інфекційне начало передається через конідії, що поширюються краплями дощу. Найбільша загроза виникає в умовах м'якої зими та затяжної вологої весни, коли гриб має змогу активно колонізувати молоді пагони озимих культур.

Економічна шкода від церкоспорельозу проявляється у значному зниженні врожаю та погіршенні технологічних якостей зерна. Ефективні заходи боротьби включають:

• Дотримання сівозміни з поверненням зернових не раніше ніж через 2-3 роки.
• Використання стійких до патогену сортів пшениці та ячменю.
• Використання фунгіцидів під час фази кущення при перших ознаках хвороби.
• Глибока заробка рослинних решток у ґрунт.