Іржа люцерни

Збудником іржі люцерни є гриб Uromyces striatus, який належить до групи іржавинних грибів та є спеціалізованим патогеном бобових культур. Це облігатний паразит, що живиться клітинним соком рослини-господаря, виснажуючи її ресурси. Його біологічна особливість полягає у здатності до інтенсивного спороутворення, що забезпечує швидке поширення інфекції на значні відстані.

Основною рослиною-господарем є люцерна посівна, проте гриб може вражати й інші види бобових трав. Захворювання найбільше поширюється у другій половині літа, охоплюючи листя та стебла рослин. Особливо небезпечним є ураження посівів, призначених для заготівлі сіна або отримання насіння, оскільки хвороба прямо впливає на врожайність та поживну цінність корму.

Симптоми ураження проявляються у вигляді дрібних пустул світло-бурого кольору на нижній та верхній поверхнях листкових пластинок. Згодом пустули розриваються, вивільняючи масу урединіоспор, що мають вигляд іржавого порошку. При сильному ураженні листя скручується, жовтіє та передчасно відмирає, що значно знижує фотосинтетичну активність рослини.

Для розвитку Uromyces striatus необхідні висока вологість повітря та тепла погода. Оптимальна температура для проростання спор становить близько +20…+22°C. Роса та часті тумани створюють сприятливі умови для інфікування нових рослин. Загущені посіви люцерни, де порушена циркуляція повітря, є найбільш вразливими до швидкого спалаху інфекції.

Заходи захисту включають наступні дії:

• Використання стійких до хвороби селекційних сортів люцерни.
• Проведення ранніх укосів при виявленні перших ознак іржі.
• Дотримання просторової ізоляції між посівами різних років.
• Застосування фунгіцидів на насінниках за наявності інтенсивного ураження.
• Видалення рослинних решток, які є джерелом зимової інфекції.