Веррукарієві лишайники

Родина Verrucariaceae належить до групи ліхенізованих грибів. В агрономічному сенсі це не є хворобою в класичному розумінні, оскільки ці організми є епіфітами, а не паразитами. Вони використовують поверхню кори дерев як місце для закріплення, отримуючи вологу та мінеральні речовини з повітря та опадів, а не з тканин самої рослини.

Ці організми найчастіше зустрічаються на старих плодових культурах — яблунях, грушах та кісточкових породах. Особливо схильні до колонізації дерева, які мають тріщини на корі або знаходяться в стані фізіологічного пригнічення. На молодих та інтенсивно зростаючих деревах лишайники цієї групи зазвичай не розвиваються через активне розтягування кори.

Зовнішні ознаки присутності веррукарієвих проявляються у вигляді накипних плям на штамбах та скелетних гілках. Талом щільно прилягає до субстрату, іноді зливаючись із кольором кори, через що його складно помітити на початкових стадіях. Вони не викликають відмирання тканин, проте їхня присутність є сигналом того, що дерево потребує додаткового догляду.

Розвиток ліхенізованих утворень відбувається при підвищеній вологості та недостатньому освітленні крони. Коли дерево не отримує достатньо сонячного світла, волога на корі висихає повільно, створюючи ідеальні умови для росту та розмноження лишайників. Тому занедбані сади з загущеними кронами є основним середовищем їх розповсюдження.

Хоча веррукарієві не є прямою загрозою, вони опосередковано сприяють погіршенню стану саду. Під товстим шаром лишайників можуть накопичуватися шкідники, такі як щитівки або кліщі, а також спори справжніх патогенних грибів. Заходи захисту:

• Проведення омолоджувальної та проріджувальної обрізки.
• Очищення стовбурів від відмерлої кори металевими щітками.
• Побілка штамбів вапном для дезінфекції.
• Використання залізного купоросу для знищення мохів та лишайників.