Опис
Соя уссурійська (лат. Glycine soja) — це однорічна трав'яниста рослина родини Бобові. Вона вважається безпосереднім диким пращуром культурної сої (Glycine max). Рослина має вигляд ліани, що стелеться або чіпляється за опори, здатна формувати густі зарості завдяки інтенсивному розгалуженню стебел.
Батьківщиною та основним ареалом розповсюдження цієї культури є регіони Східної Азії, зокрема Далекий Схід, Китай, Корея та Японія. Рослина полюбляє родючі, зволожені ґрунти в долинах річок, проте нерідко зустрічається на схилах та узбіччях доріг. Вид відрізняється високою витривалістю до коливань кліматичних умов у межах свого природного ареалу.
Ботанічні ознаки включають дрібнолистість, наявність густого опушення на стеблах та листках, що захищає рослину від пересихання. Плоди — дрібні боби, які мають здатність самостійно розкриватися після повного визрівання. Насіння характеризується твердою оболонкою, що дозволяє йому зберігати схожість у ґрунті протягом кількох років.
Головне господарське значення сої уссурійської полягає у її величезному генетичному потенціалі для селекційної роботи. Вчені використовують цей вид як донора корисних ознак: стійкості до вилягання, несприйнятливості до грибкових захворювань та вищої адаптації до холоду. Робота з геномом цієї рослини дозволяє суттєво покращувати якості комерційних сортів.
Агротехніка вирощування в промислових масштабах не проводиться, оскільки вид не є продуктивним у порівнянні з окультуреними формами. Проте, як компонент екосистем, вона сприяє підвищенню родючості ґрунту через азотфіксацію. До основних патогенів належать типові для бобових шкідники, такі як соєвий попелиця, та збудники бактеріозу.