Жираф

Жираф (Giraffa camelopardalis) належить до ряду парнокопитних, родини жирафових. У контексті сільського та лісового господарства цей ссавець розглядається як великий фітофаг, здатний суттєво впливати на розвиток деревостанів та продуктивність природних екосистем у регіонах розповсюдження.

Основним об'єктом живлення жирафів є листя та молоді пагони деревних культур. Найбільшої шкоди вони завдають представникам роду акація (Acacia spp.). Завдяки своїй висоті, ці тварини виїдають верхівкові частини крон, що робить їх унікальними шкідниками, здатними завдавати пошкоджень на рівні, недоступному для інших травоїдних.

Біологічні особливості виду визначаються високою потребою у волозі та поживних речовинах, що містяться в листі. Цикл живлення жирафів характеризується високою вибірковістю. Вони віддають перевагу наймолодшим пагонам, багатим на мікроелементи, що безпосередньо впливає на темпи розвитку та життєздатність об’єктів живлення.

Характер пошкоджень полягає у систематичному обкушуванні кінцевих гілок та обдиранні листя. Внаслідок такої діяльності спостерігається пригнічення росту дерев, викривлення стовбурів та зниження загальної продуктивності насаджень. При високій щільності популяції жирафів молоді насадження можуть повністю гинути, не маючи можливості наростити достатню вегетативну масу.

Заходи захисту рослин від жирафів базуються на обмеженні доступу тварин до цінних насаджень. Серед них виділяють:

• Встановлення високих металевих огорож.
• Використання індивідуальних захисних футлярів для молодих саджанців.
• Створення захисних лісосмуг з менш привабливих для жирафів порід дерев.
• Застосування репелентних засобів на основі натуральних компонентів.