Нокардіоз

Родина Nocardiaceae представлена аеробними актиноміцетами, що мають здатність до утворення розгалуженого міцелію. У сільськогосподарській фітопатології ці мікроорганізми вважаються небезпечними збудниками, що викликають атипові форми розростання тканин. Хоча бактерії цього сімейства частіше відомі як патогени людини та тварин, деякі штами є вузькоспеціалізованими збудниками хвороб рослин.

Тип хвороби — бактеріоз, пов'язаний із порушенням гормонального балансу рослини. Збудники проникають у тканини господаря через механічні пошкодження та активно розмножуються, використовуючи клітинний сік для метаболізму. Вироблення специфічних білків-факторів вірулентності дозволяє патогену перепрограмувати розвиток меристематичних тканин, що призводить до патологічного поділу клітин.

Перелік уражуваних культур включає широкий спектр декоративних та ягідних рослин. Найчастіше страждають суниця садова, різні види пеларгоній та інші багаторічники. Симптоми варіюються від появи хлоротичних плям до утворення численних пагонів, що скупчуються біля основи стебла, створюючи ефект деформації. Рослини виглядають пригніченими, часто спостерігається карликовість та відсутність генеративних органів.

Розвиток хвороби стимулюється тривалою високою вологістю повітря та температурою в межах +22...+28°C. Поширення інфекції в агроценозах відбувається через інфікований ґрунт, нестерильний субстрат, а також через робочий інструмент під час доглядових робіт. Важливою умовою епіфітотій є наявність джерел інфекції у вигляді рослинних решток, які можуть зберігати життєздатність бактерій протягом тривалого часу.

Методи боротьби базуються на профілактиці. Основні заходи включають:

• Суворий карантинний контроль за посадковим матеріалом.
• Регулярна дезінфекція поверхонь, столів та інструментів у розплідниках.
• Використання лише здорових маточників для розмноження.
• Негайна ізоляція та утилізація рослин з ознаками патологічного розростання тканин.

Хімічні засоби боротьби мають обмежену ефективність, тому основний акцент робиться на дотриманні високої культури землеробства та створення умов, що перешкоджають поширенню бактеріальної інфекції.