Іржа гороху

Збудником іржі гороху є гриб Uromyces pisi, який належить до родини іржастих грибів. Це дводомний паразит, життєвий цикл якого проходить на двох різних рослинах-живителях: проміжним господарем виступає молочай (Euphorbia), а основним — посівний горох.

Хвороба переважно вражає горох, завдаючи значної шкоди посівам у господарствах. Інфекція розпочинається з виходу еціоспор із молочаю, які потрапляють на листя та стебла гороху, де згодом розвиваються урединіоспори, що забезпечують швидке поширення хвороби в межах посіву.

Первинні симптоми проявляються у вигляді дрібних жовтуватих плям, на місці яких згодом виникають пустули (пухлини) іржавого кольору. З часом вони темнішають, перетворюючись на чорні теліопустули. Пошкоджені тканини швидко втрачають хлорофіл, листя жовтіє, скручується і передчасно відмирає.

Для інтенсивного розвитку гриба необхідні сприятливі умови, зокрема підвищена вологість повітря та тепла погода у другій половині вегетації. Епіфітотійний розвиток ржавчини найчастіше спостерігається у вологі роки, коли спори патогена мають змогу безперешкодно розповсюджуватися потоками повітря.

Шкідливість іржі полягає в суттєвому недоборі врожаю насіння та погіршенні його посівних якостей. Методи захисту включають агротехнічні та хімічні заходи:

• Знищення бур’янів-резерваторів інфекції, особливо видів молочаю навколо полів.
• Дотримання просторової ізоляції між новими посівами та місцями розповсюдження дикої флори.
• Використання високопродуктивних сортів, стійких до патогенів.
• Виконання ранніх строків посіву для уникнення пікового зараження.
• Обприскування посівів дозволеними фунгицидами при виявленні перших ознак хвороби.