Рожева гниль коренів цибулі

Setophoma terrestris (раніше відомий як Pyrenochaeta terrestris) — це ґрунтовий патогенний гриб, що є збудником рожевої гнилі коренів. Він належить до царства Fungi, відділу Ascomycota. Цей мікроорганізм вражає кореневу систему багатьох сільськогосподарських культур, проте найбільш вразливими до нього є види родини Амарилісові, передусім цибуля ріпчаста та часник.

Головною ознакою хвороби є зміна кольору коріння, яке спочатку стає рожевим, а згодом набуває інтенсивного червоно-коричневого або фіолетового забарвлення. Хворі корені стають водянистими, швидко відмирають та пересихають. Візуально надземна частина рослин виглядає пригніченою: спостерігається хлороз листя, відставання у рості, зниження маси цибулини, а в критичних випадках — передчасне в’янення та загибель усієї рослини.

Збудник зберігається у ґрунті протягом тривалого часу у вигляді пікнід та міцелію на залишках уражених рослин. Життєвий цикл гриба характеризується високою залежністю від температурних умов. Оптимальна температура для розвитку патогена коливається в межах від +24°C до +28°C. Саме тому спалахи хвороби найчастіше реєструються у літні місяці або при вирощуванні цибулі в регіонах з інтенсивним зрошенням та теплим кліматом.

Розповсюдження хвороби відбувається через заражений ґрунт, поливну воду, неякісний посадковий матеріал (сіянку) та сільськогосподарське знаряддя. Висока вологість ґрунту створює сприятливі умови для зараження кореневих волосків. Шкодочинність Setophoma terrestris полягає в обмеженні здатності рослини споживати вологу та поживні речовини, що призводить до значних втрат урожаю під час вегетації та скорочення термінів зберігання цибулі.

Ефективний контроль над захворюванням потребує застосування наступних агротехнічних та профілактичних заходів:

• Впровадження сівозміни з поверненням цибулі на попереднє поле не раніше ніж через 4–6 років.
• Використання сортів та гібридів, що мають генетичну стійкість до рожевої гнилі.
• Забезпечення оптимального живлення рослин, зокрема збалансоване використання азотних добрив.
• Ретельне очищення полів від післяжнивних залишків для зменшення запасів інфекції.
• Застосування фунгіцидів для обробки насіння та поливних систем у разі високої інфекційної загрози.