Стеблова сажка сорго

Систематичне положення та тип збудника: Sporisorium sorghi належить до царства Гриби (Fungi), відділу Базидіомікота (Basidiomycota), класу Устилагіноміцети (Ustilaginomycetes). Цей фітопатоген є облігатним паразитом, що спеціалізується на системному ураженні рослин родини тонконогових, зокрема роду сорго.

Хвороби та культури, що уражуються: Патоген викликає стеблову (або закриту) сажку сорго. Хвороба вражає сорго зернове, цукрове, віничне, а також суданську траву. Головний симптом — перетворення зав'язей на метелці у мішечки з теліоспорами, які прикриті залишками оцвітини, що й зумовлює назву «закрита сажка».

Біологія та цикл розвитку: Джерелом інфекції є теліоспори, що зберігаються на поверхні насіння або в ґрунті. Під час проростання насіння спори також активуються, проникають у проросток і розростаються грибницею по всьому стеблу до моменту формування генеративних органів. Весь життєвий цикл паразита тісно пов'язаний з фізіологічними етапами розвитку рослини-господаря.

Умови розвитку та шкідливість: Активному поширенню патогена сприяє оптимальна вологість ґрунту та температурний режим у діапазоні +18…+25°C. Шкідливість полягає не лише у втраті врожаю зерна, але й у погіршенні якості зеленої маси через токсичність спор. Рослини можуть бути пригніченими та мати ознаки карликовості.

Заходи захисту та контролю: Основним методом запобігання поширенню є обов’язкове протруєння насіннєвого матеріалу сучасними фунгіцидами. Додатково застосовують:

• Дотримання сівозміни з поверненням сорго на поле через 3-4 роки.
• Використання стійких до головні гібридів сорго.
• Посів у добре прогрітий ґрунт для швидкого проростання культури.
• Ретельне очищення насіннєвого матеріалу від пилових часток та спор.