Лікогала

Лікогала (Lycogala), яку в побуті називають «вовче молоко», є представником міксоміцетів або слизовиків. З агрономічної точки зору це не хвороба рослин у класичному розумінні, оскільки організм не виступає паразитом. Тим не менш, його поява на сільськогосподарських угіддях свідчить про порушення мікроклімату та наявність процесів гниття, що потребує уваги фахівця.

Біологічно лікогала представлена плазмодієм — рухливою масою, що здатна переміщуватися по вологих поверхнях. У фазі спороношення вона утворює характерні кулясті спорангії, заповнені рожевою або червоною рідиною. При висиханні ця оболонка розривається, вивільняючи величезну кількість спор, які переносяться вітром і водою, осідаючи на корі дерев або ґрунті.

Об'єктами, на яких можна побачити лікогалу, зазвичай є гнилі пні, стара деревина, коріння дерев, що відмирають, або сильно перезволожений ґрунт із великою кількістю органічних решток. Вона не завдає прямої шкоди живим тканинам, проте створює дискомфорт для рослини, покриваючи її поверхню слизом, що може призводити до пригнічення газообміну та розвитку патогенної мікрофлори.

Вредоносність лікогали опосередкована. Слизовик створює умови для застою вологи, що ускладнює загоєння ран на корі чи кореневій системі. Якщо ви бачите ці організми на своїх посадках, це прямий сигнал до того, що на ділянці є проблеми з дренажем або накопичилося забагато мертвої органічної маси, яка стає субстратом для небажаних процесів.

• Проведення регулярної санітарної обрізки дерев.
• Видалення пнів та гнилої деревини з ділянки.
• Забезпечення належного дренажу ґрунту для запобігання перезволоженню.
• Підтримання достатньої освітленості та аерації насаджень.

Для боротьби з лікогалою використання хімічних фунгіцидів не є цілеспрямованим. Найкращий ефект дає нормалізація умов вирощування. Слизовики чутливі до сонячного світла та сухого повітря, тому забезпечення провітрювання ділянки є найбільш радикальним та екологічним способом позбутися цього гостя на довгий час.