Церкоспорельозна коренева гниль

Збудником церкоспорельозу є гриб Oculimacula yallundae, який вражає переважно прикореневу частину стебла озимих зернових культур. Ця хвороба є критично небезпечною для посівів пшениці, жита, ячменю та тритикале, оскільки безпосередньо впливає на стійкість стебла та формування врожаю.

Хвороба найактивніше розвивається на посівах озимих, особливо на тих, що були висіяні в оптимально ранні строки у вологі ґрунти. Інфекція накопичується на рослинних рештках у ґрунті, де гриб може зберігати життєздатність протягом тривалого часу, чекаючи на сприятливі умови для зараження проростків.

Первинні симптоми часто залишаються непомітними до весни. На піхвах нижніх листків з'являються характерні овальні плями зі світлим центром, оточені темною облямівкою. З часом ці плями перекидаються на стебло, руйнуючи тканини паренхіми, що призводить до появи «глазкових» плям та розм'якшення основи стебла.

Розвиток патогена тісно пов'язаний з агрокліматичними факторами. Волога та прохолодна погода у весняний період є ідеальним середовищем для поширення конідій гриба. Густий травостій та надмірне азотне живлення значно підвищують інтенсивність розвитку хвороби в агроценозі, сприяючи швидкому переходу інфекції на сусідні рослини.

Вредоносність церкоспорельозу проявляється у виляганні хлібів, що призводить до значних втрат під час збирання. Навіть при відсутності повного вилягання пошкоджені рослини мають меншу масу зерна та нижчі показники якості. Система захисту обов'язково включає наступні заходи:

• Дотримання сівозміни з поверненням зернових на поле не раніше ніж через 2-3 роки.
• Використання стійких до церкоспорельозу сортів пшениці.
• Внесення збалансованих доз мінеральних добрив.
• Застосування фунгіцидів у фазі кущення для блокування розвитку гриба.