Ґрунтові патогени зернових культур

До групи Soil-borne cereal pathogens належать мікроорганізми, що мешкають у ґрунті та уражують кореневу систему злаків. Систематично це переважно гриби з відділів Ascomycota та Basidiomycota, які спеціалізуються на паразитуванні в умовах ризосфери. Вони є одними з найнебезпечніших ворогів інтенсивного землеробства.

Найбільш поширеними хворобами, що викликаються цими збудниками, є фузаріозна, гельмінтоспоріозна та офіобольозна кореневі гнилі. Вразливими культурами є пшениця озима, ячмінь та жито. Інфекція призводить до руйнування провідних тканин кореня, що критично знижує життєздатність рослини на ранніх етапах розвитку.

Цикл розвитку патогенів починається у ґрунті, де вони виживають завдяки сапротрофному живленню на рослинних рештках. Під час появи сходів грибниця або спори активуються під дією ексудатів коренів. Далі відбувається проникнення патогену в корінь та колонізація провідної системи, що блокує надходження поживних речовин.

Умови, що сприяють поширенню інфекції, включають затяжну весну, перезволоження ґрунту або, навпаки, тривалу посуху, яка послаблює рослину. Важливим фактором є наявність монокультури, що накопичує інфекційний запас патогенів у ґрунті протягом багатьох років.

Шкодочинність виражається у випаданні рослин, зниженні продуктивної кущистості та якості врожаю. Основними заходами контролю є:

• використання фунгіцидних протруйників насіння;
• дотримання науково обґрунтованої сівозміни;
• вирощування стійких сортів;
• якісний обробіток ґрунту для покращення аерації.